Поезії

Н. І. Подвойському

І од царів і од вельмож
зоставсь якийсь огидний дрож,
зостались невигойні плями —
і тільки попіл над полями...

О, вічний бунту, грізний мій,
який твій дивний круговій!
Вриваєшся ти в сонний похід,
як заперечення епохи.

Зчеркнувши з пам’яти всю муть,
ти підіймаєш каламуть,
несеш ту муть і східно й спадно,
аж поки брязнеш її владно.

Ти вже не бунт. Ми — не раби.
Ти план страшної боротьби.
Ти ділиш світ на два — руками!—
і ми—як прапор над віками.

Од нерозкутого труда
така земля ще в них руда.
Ростеш — хоча кругом окопи —
під лютим поглядом Европи.

Рости-ж, рости, як пишний сад—
на дві журби на п’ять досад!
Нехай старе смішком ще трусить,
однак: що має жити — мусить!

На вбивство Сако і Ванцеті

В краю свободи і труда,
в цивілізованій озії,
танцює свій танець орда,
орда буржуазії.

Г’ех оддирає черевик!
А усміх — єзуїтство!
Аж материк на лівий бік,
де ціле робітництво.

Аж материк—лівіш, лівіш,
от-от огнем завіє...
Хоч одпочинь-же та оддиш,
дурна буржуазіє!

Бо що це справді—кожен час
крутись у фальшу вічнім...
Ти може-б закрутила й нас
на стулі електричнім?

Далека від добра і зла
така ти ілюзорна...
Нема хитріше ремесла
Як та гуманність чорна.

Нема хитріше ремесла
як грать конфліктом добрим.
Прокляття вбивцям і катам! —
Хвала і честь хоробрим!