Поезії

На Сажень Викопали Яму...

На сажень викопали яму
І труп за трупом в яму — бах.
Одних угору головами, —
Других — аби не на ногах...
І так за шаром шар — могила:
П'ятсот... Шістсот... усе одно:
Усіх навіки напоїла
Байдужа смерть своїм вином.
Коли-ж останній шар наслали, —
Тоді шинелі й штих землі,
І — спіть герої з Калевали,
Сини обшарпаних полів...
Оце і все... Спокійно, мляво
Отут-же сіли грабарі
І, витягши махру з халяви,
У небо сині димарі.
А потім хтось уткнув із боку
З рушниці ржавого штика,—
І напис на степи широкі:
“Стрєлки Ен-Ен-ского полка”...

Димки Гармат...

Димки гармат... Рушниця і набої...
Шинель подерта... Мідний котьолок...
О, скільки втоптано чужих стежок,
В ті дні, що мчали стріль-водою!..
Гули степів розмотані сувої
В ритмічнім цоканні стальних сорок,
А ми ішли, і не спинявсь наш крок,
Коли важкий набій дзичав над головою...
Минали дні, мов танули у млі.
Позаду десь окопи і рушниця.
І тільки иноді вночі присниться,
Як военком з ноганом у руці
Виде на бій натомлених стрільців
Під монотонне:
— Рота, п-лі!