На людній площі — з каменю німого.
Вінків не треба. Дивиться на шлях,
де цілі дні гурчать вози поз нього,
веселий блиск затиснувши в очах.
А блиск не гасне. Й під веселим зором
світліють хати, й золоті снопи
важніють в скиртах. Гомоном бадьорим
далеко десь іржуть степи.
І за іржанням бачить він: десь вище
по-над селом, крізь степову імлу,
од димарів встає важке димище,
немов привіт — селу.
А прийде ранок — праця без устанку.
Він виглядає трактори між хат.
Ось котять... Гляньте: тут Ілліч що-ранку
прийма парад.