Похорон, Майк Йогансен

Не падав сніг, а сонце стигло
І нахилялось до землі
Коли його холодне тіло
У путь далеку понесли.

Запало сонце, скніла пам'ять
— Була мов тиша лісова.
Лягла між дикими дубами
Еллана горда голова.

Щоб на весні зелений корінь
Сповинув серце ватажка
Щоб у леліючі простори
Сочиста виросла рука.

Щоб кленом стала тінь Еллана
Щоб у землі він не лежав
Щоб голову його кохану
Уранці промінь цілував.