Поезії

1.

Немов вино — прозоро, рівно
У кров повітря ллє: весна!
В тридцятий раз по довгих снах
Земля встає ззленоспівно.

Програли бій. Налазить гідра:
Есдеки-ж знов зірвуть бої.
Пійти-б в село латати відра —
Так інструменти я проїв.

Як так — у мандри! Що-ж, я гасну —
А там — вагони, шум, поля.
Мо’ стріну женщину прекрасну,
Що знала-б все моє життя.

І от стрічаю: в зморшках, в риті —
Невже це мати? — із очей
Така печаль! Сидить в лахміті.
Ще й сонце ухо їй пече...

І тяжко так зідхас мати:
Стара-ж вона, така плоха.
На грудях дощечка “глуха”,—
Ото хоч раз-би задрімати!

— Ой мамо люба, ой скажи-ж:
Ну що робить, ну що зробити?
— Нічого, синку. З бездоріж
Іди вперед. Все йди та йди ти...

2.

І от іду. Велике місто.
Там, де пекарня, виступ є.
Я бачу: мати притулилась
І щось собі жує.

Звідкільсь іде вона в нікуди —
Наморена у змор —
То вийдуть покупці, то зайдуть
Ще й на вікні сміється торт.

І стидно так мені і гірко:
Зчорніла-ж мати: в чужині —
О стид який! — вона блукає
І ні домівки ні рідні.

3.

Басейн у місті грає гристо,
В воді там лебедя двотінь...
Стоїть на сонці водна синь
Прозоро — небно — чисто.

І я і мати — чуйно-чулі! —
Мов лебеді в лінивім сні.
Голубка — голуб на сосні,
А тиша люлі-люлі...

І враз вода пішла в замути,
І каже мати: ой смердить!
Один буржуй то й то вже чути,
А тут прийшлось аж двох зустріть.

***

Скучно, сумно, нудно дуже.
В убранні своїм байдуже
Ходить, жде маленька Май, —
Світять лихтарі та й край.

І тутешні й чужоземці,
Тут службовці, там богемці
Одні вийдуть ті зайдуть
Тільки Майю не беруть.

Скучно батько тут виходить,
Заграє, про щось заводить,
Заграв із ним і Май,—
Світять лихтарі та й край.

І нарешті — ой як скучно! —
Гість підходить. Крендельручно
Майю він бере, веде.
Батько геть собі іде.