Заспів.
1.
Розпиналось, впиналося в вії
бігло зайчиком, плигало сарною.
Розгортався срібний сувій.
В вуха цокала глумом косарка.
Вигиналися, рухались тіні,
неслухняно гойдалися копи.
Кидав жайворон тепле тремтіння
на обличчя, заюшені потом.
Тяжко падала в ліжко субота
на попалені плечі, на руки.
Гук з дзвіниць полоскався на зборні,
в груди кайлом дебелпм грюкав.
В понеділок впиналося в вії
м'язорукого чорного Марка.
Розгортався срібний сувій
і ритмічно дражнилась косарка.
2.
Гей, гойдалися дуки в качелі,
закипали в качелях од жаху.
Вигортали залізні кочерги друге
блюдо — вареного птаха.
Гей, дивився з-під сірої бані,
руки стиснув німий чудотворець.
Язикатим промінням з-під
бантин учепитись кортіло за бороду.
Розчеріплені снилися пальці
й очі, очі — із кузні обценьки.
Вже не витисне з голого смальцю
духа спасові в мертву церкву.
3.
Вітер бурий, бентежний з Благбазу
учепився в дахи старого,
реготався глумливим басом
в сиву бороду дядькову рогом.
Затлумились дроти і загримало.
Димом пхнула коняка крицева.
-Чорт приніс і тебе, Гаврило,
у чумерці і шанці смушевій.
То нічого, що виїла міль
і зробила підкову в волоссі —
делегат од усіх, що в ярмі,
голопузі і босі.
Подивились на синій мандат,
розчинили живу дорогу.
Постелили смачний сніданок.
Кинув ногу на ногу.
4.
Мов варились, кипіли люди
і ніяк для їжі не вкипали.
Кусав волохаті губи
Стискав патлаті пальці.
Говорили про панський лан
аж сохла слина в роті.
Підняли мандати за
хоч-би на сміх один проти.
До Гаврила: товаришу, ну...
розкажи про свою волость.
Чи взяли за карк куркульню?
І дали делегатові слово.
5.
— Так і так... і почав, і почав...
Немов шкворінь шкварчала промова.
Що не вмів, те руками, очами.
Пив воду і носом шморгав.
Пригадав, як він ціпом гатив
і шуміла машина у Рижого,
як він віяв дермом під тином
і боліли боляче крижі.
У часткові панськім кіятер,
дзвонять зорі, бентежить музика.
Куркульня до півнів з патлатим
крізь вікна сполохано зирка.
Показав волосний наказ:
— всі стоять за Ревка горою.
Не пускати панів назад...
до загину... ніяким робом...
6.
— Дорога моя Стенанидо.
Вимагали.... не міг одмовить.
Ранком чаєм не встигну поснідать,
а вже гомін у вуха, за комір.
Члени, члени, сільські делегати...
Прокидаюсь на ранок як дохлий.
Все декрети... накази... негайно...
Скушно тільки за хатою трохи...
А як чудно, як чудно тут в городі.
Все гремить і гуркоче, як пекло...
Самокати... заводи... заводи...
Цілий день мені в вуха аж гехка.
Подзвони хоч у хату старшого
і не бачиш, де він, а говориш.
А провулки, а вулиці... довгі...
Як до нашої ниви... ще довші...
А покрутиш якусь чортівню,
і засяє у хаті сонце.
Роздягнуся, латаю матню
Аж доки заколе в боці.
Перекажи Митрові хай верне—
буде мати велику пеню.
Та однеси Рижій стерві
його прокляту люшню...
7.
Дорогий наш... Во первих строках...
Кажуть з войськом іде Петлюра.
Таких, як ти, на стовпах.
Чого ти там будеш... задурно.
Що було тут!.. Зібрала я торбу...
Спекла дві паляниці,
дійшла до городу...
Налякали:— “Тітко! верніться”...
8.
Не турбуйся... В нас скоро сесія...
Не дають мені відпустки.
Ти на мене, стара, не сердься.
Сиди та насіння лускай.
А як вскорості дома не буду,
бо до біса усякої справи,
не бери квитка на Ворожбу,
а їдь до мене через Полтаву.
9.
Хтось поставив на жовту кабицю
і доварював чабанську кашу.
Пахли млосно гречки і бадилля,
малювались на обрії башти.
Розкарячено тіпали просо.
Степ дзвонив, хлюпав і хлопав.
Клали коси хвилясті покоси.
Мов кавелики,— сірі копи.
— Не косити, Гаврило, тобі,
Не зітхати тобі на опару.
Кинув косу носату на бік,
зачепив оком за хмару.
Закортіло почуть паровоз,
скреготіння рябих вагонів.
Сірий кудла хакав під возом,
думку кинув блукати за гони.
Застрявала в печиння коса.
В роті сухо посилано дертю.
І кривавило пальці кресало,
застрявала думка у серце.
Малювався будинок ВУЦВиК'а.
Пропозиція! Проти? Немає!
Город гупа, глузує і гика,
і регочуть, скрегочуть трамваї.
10.
За Тихим Дунаєм.
Над світом блиснули серпи.
З серпів роса червона капа.
і гук, і гомін вкрив степи.
Серпи кричали — хочем пить!
й пили серпи із жили ката.
А потім падали серпи.
А на серпи, немов снопи женці
замучені на землю.
І їх приколювали в спину:
сумні метелики в музей.
І на полях з квилінням сум.
Плуги ржавіють. Зерно тліє.
На пиву ясну, ниву спілу
іхто не винесе косу.
В полях квилить, кигиче сум.
Ніхто не винесе косу
в пахучий липень в межі спілі.
11.
Лежать в степах плугатирі.
І смокче пес хрящі і жили.
Й гуде скорботно жовтий дріт:
Жили, жили і жереб стрів
і головами наложили.
Гуде тривожно жовтий дріт:
—смерть прийняли плугатирі,
бо вийшли в бій самі, самі...
й лежать жоржинами німі...
Не йдіть, не йдіть, плугатирі,
самі па бій,— регоче дріт.
Регоче дріт — плугатирі,
поганий жереб вас зустрів,
бо не було пролетарів,
поганий жереб вас зустрів,
плугатирі, плугатирі,
вже сніг збирається вгорі
й засипле вас, плугатирі...
12.
Де Стєнька був...
Топтав лани буланий кінь,
і журно брязкали набої,
як рили землю сошники
і сум гукав, як в діжку бондар.
Ішов шляхом возами жах.
Пес худоребрий тюпав слідом.
Шкапа худа кудись іржала
на злий сніданок людоїдів.
І тикав зерно кукурузи
жахливий привид у пирій.
І пряла смерть кудлатий кужіль
з живих пахучих опирів.
13.
Там, де проповз англійський танк,
де слід чобіт словака й чеха,
де влаштувала смерть харчевню
і крючкоротий кракав грак,
пройшли вітри. Пливуть весняні.
В поту засмажена рука
будує місто. Місто-казку
собі на шану. На показ.
Із руху, гуків і вібрацій
Будинок чести. Казку праці.
14.
Гей, ви, погонщики і савояри,
ви, чабани, просяники,— голото!
замурзані, умиті потом,
поїдьте глянути без панських окулярів
і покладіте власні очі
на працю вольну, нашу творчість.
Ідіть, ідіть, наріччя і жаргони.
У нас для вас - кватирі і вагони.
15.
Вулиця—не вулиця. Місто—не місто.
Весь суходол стоїть в мініятюрі.
Гей-же,— скільки тут спиць і коліс,
ізби...
хати...
і
саклі...
і
юрти...
Дьоготь... Глечики... Вишивки... Шкури!..
Свині, гуси... Картопля... Конопля...
А воли, мої сірі і бурі
Мовчки сіно пахучеє лопають.
Од південних вітрів аж до криг:
Лосі, олені, страуси, лані!
Ех. ви рими, покірні рими,
Чи сміятись, чи плакати з вами.
І хахол, і хахол тут з волами!..
16.
Криві примружив Лі-Ю-Лан
і клявся знищить далай-ламу,
псалмом прославить вільний лан.
17.
Що за диво? Шапки і чумерки.
Німці. Англи. Французи. Японці.
Греки. Серби. Естонці. Венгерці
А на бруку розпалюють сонце.
Нас гонять. Гнали. Колють стерні.
Конаєм в мурах, криміналах.
Нехай живе наш Плуг — Inter
Хай буде Плуг — Nationale.
Хай місто — серце. Села—жили.
Од серця хай — залізо й нафта,
а в кораблях до серця жито
без мита йде на парусах.
Виллєм чорний, гарячий казан,
рашпіль вигострить зоряне місто.
А минуле — в горбах і сльозах—
Геть покиньмо, обгризену кістку.
І глаголав Гаврило: 3 чавуну
для України вилити душу.
Казку хімика кинемо в ґрунт
асфальт на зелені калюжі.
А потім разом: Колють стерні.
Конаєм в мурах, криміналах.
Нехай живе наш Плуг — Inter,
Хай буде Плуг — Nationale...
18.
Обняли степові шахтарів,
найчорнішого брата забойщика.
Обняли шахтарі плугарів,
сивий просяник блідого бондаря.
А тисяча легенів:
— Хай робітник нам буде регент.
Поклялись завести многопілля.
А він—припинити робити серпи
Тільки—трактори, трактори, трактори!
годі раком!
І сміялись усі. Сміялись і плакали.
П’ять діб на всіх акцентах балакали...
19.
Пишу в вагоні. Привітать.
Ми—шеф... Підшефний міноносець...
Пиши: гостинніша “Спартак”.
Та гей, стара. Вже вогко. Осінь.
Вже скоро сніг співатиме в степу,
Скажи Горпині та Дмитрові:
—Нехай ідуть на ліквідпункт,
бо то — добро!
А решта — плюнь і розітри.
Пиши, як наші. Твій Гаврило.
20.
Казав: Привіт! І рот кривив.
І пахло просом, вітром жнив.
Казав: прпвіт! І пахло вугіллям.
А на руках синяві смуги
:довбали антрацит.
Обос од ВУЦВиК’а.
Ревли: Помрем!
А сине море реквієм.
А в чорноброву далечінь
од кораблів
мечі, мечі...
полотна білі місяць плів...
Т ті, що вік не блідли,— блідли..
21.
Загнали в глиб нові плуги
од Лопани до гирла.
Сказали: годі, земле, дригать.
Давай врожай.
Давала панові — давай.
Загнали в землю сошники
з Бахмута через Київ,
повз Бар до Бурого Збруча.
Вп’ялись у землю і мовчать.
22.
Співає бунт. Влестять серпи.
Од молотків каскад симфоній
Скрипить Земля. Стара скрипить.
Холодні, жовті студить скроні.
Земля скрипить.