(Історичні матеріяли зібрані безсторонньою людиною)
Це було за тих часів, коли доброчинному бухгалтерові легше було зробитися бойовим генералом, а дячкові президентом республіки, ані-ж зараз знайти посаду безробітньому діловодові.
Це було за тих феєричних часів, як директори банків висвячувалися на попів, волосні яриги робилися дипломатами, а попівни анархістками.
Це було за тих часів, коли карат кухонної соли коштував дорожче карату діяманту.
Це було...
Але годі лірики!
Читач вже знає, коли це було. Звичайно, той читач, що за останні десять років не був фармером у Австралії, або ковбоєм у Мексиці, чи то вождем чорношкірих у Полінезії, а мешкав на території України примірно між 41° та 52° північної широти і 25° та 40° східньої довжини (од Пулкова).
Я не стану в цій правдивій історії чогось прикрашати домислом, або додавати свої письменницькі вигадки. Ні, я правдиво та чесно розповім історію Президента Кислокапустянської Республіки на підставі документів та оповідань шановного Максюти Максютовича Швайки, бувшого члена Кислскапустянського уряду й сенатора.
Що правда, я замінюю географічні назвиська та ймення дієвих осіб на вигадані, але так завше роблять порядні письменники, до числа яких, я гадаю, є підстави зарахувати й мене.
Та не лише охорона письменницьких традицій та доброчинности примушує мене не вживати дійсних імен, а й міркування, які викликало зауваження Максюти Максютовича, що він висловив його так:
— Звичайно, можете вживати і власних імен, але, знаєте, неестетично, неетично та неприємно, коли порядного пролетарського письменника буде лупцювати якийсь люмпен, хоча-б і з президенським стажем у минулому...
Недвозначність цього зауваження усунула вагання що-до вживання дійсних імен, тим паче, що автор цих рядків не хотів бути приводом для буржуазних газет, які його особистий конфлікт з екс-президентом могли б роздути на своїх сторінках до розмірів величезного повстання проти Радянської Влади на Вкраїні.
Мушу тут попередити своїх шановних читачів, що свідчення Максюти Максютовича Швайки трохи не відповідають даним, що їх сдержав я з инших джерел, тому дозволяю собі виступати в таких випадках арбітром і компетентно вирішати—на чиєму боці правда. Але се втручання повстає на ґрунті щирого мого бажання послужити істині.
Я ніколи но сидів у тюрмі, завше повертав борги, що неділі міняв білизну і всіма ознаками був цілковито порядна людина. Я кажу "був". але не тільки був, а й зараз є. В цьому я твердо переконаний, як Саваоф у своїй безперечній святості.
Я завше стояв осторонь од людей, сумління яких слід би було що-суботи носити в хемічну чистку, але часи настали инші й мені і довелося стояти близько до Яська Голомозого, перед сумлінням якого чистильщики з усього світу були безсилі.
Як не була ще Кислокапустянка столицею республіки, писарював я у волості. У неділю, після трудів тижневих, ходив до церкви, а після обідні у пан отця Гервасія пили по чарці... Увечері звичайно пулєчка, а там і спати. Життя котилось повільно та лагідно.
Аж настала війна і вся доброчинність нашого Кислокапустянського життя пішла на марне. Незадоволення війною жіночого племені виливалось у бурхливі сцени, а по штату вся бурхливість жіночого сказу падала на мене. Дійшло до того, що мене, літню людину, поважного громадянина своєї батьківщини побили одного разу салдатки... А як підеш на люди, коли тебе баби побили?..
Отец Гервасій, як не картав розпусту з амвону церковного, а населення на рахунок "незаконних сожительств" збільшувалось у далеко більшій пропорції, ніж раніше.
Ясько Голомозий виматюхав свого батька крамаря Ярофія Махтодовича і сказав, що піде на фронт і буде прапорщиком...
Коли-ж дочка пан отця Гервасія втекла з блискучим земгусаром, то ми, тоб-то я, отець Гервасій та Ярофій Махтодович вирішили, що І певно буде революція. Так воно й сталося...
Максюта Максютович говорить не по суті. Така вже звичка хуторян починати од Адама. Навіщо нам здалася попівна, що втекла з земгусаром та відомості про збільшення населяння в Кислокапустянці в наслідок війни? Гадаю, що це все має лише віддалене відношення до пізніших Кислокапустянських подій і їх далі можна не подавати.
Будемо говорити по суті справи.
Уважающі гражданини, гражданинки й дівчата! Ваші чоловіки кров проливали, і ми кров проливали! Ми не якісь публічні женщини, а гражданини, ми не хочемо їсти сочовиці, а потому, як ми не хочемо їсти сочовиці, а хочемо бути вільними гражданами, то хай живе демократичеська республіка і щоб на всіх землі хватило!
Я не який-небудь більшовик, я друг народу і скажемо, приміром, коли мене не проізвели на прапорщика на хронті, так хочу я революцію робить, а ті хлопці, що он там під повіткою сидять, то мої товариші і вони за вас постоять, коли ви будете мене на президента наставляти!
Я не якийсь волоцюга, а як батько мене прокляв, так він буржуй і трясця його матері в печінку, а которі салдати мусять нас піддержати, бо ті, що кров проливали, більше землі получать...
А на станції ще є сто чоловіка, а хто несогласний зо мною і за буржуїв стоїть, той каятиметься!
Товариші салдати й салдатки, которі народню власть піддержують, будуть найголовнішими людьми...
Так кричіть, которі согласні, ура!
Промова кінчилася з помпою. Яська качали. Салдати були задоволені з політичної декларації Яська Голомозого, але питання про обрання Яська президентом проведено було туманно та невиразно, виразности-ж обранню надав сам Ясько. Притримуючи одірвану при качанні полу шинелі він зійшов на ґанок і проголосив:
— А так як вибрали ви мене, значить, президентом, то буду я вами править, а которі буржуї та несогласні та которі більшовики і смущають народ, так наші їм хвоста вкрутять!
З вигуками—"хай живе вільна та ні од кого незалежна Кислокапустянська республіка"!—народ розходився по домам, а Ясько Голомозий поїхав на станцію.
Я не знаю, як записати у літопис подій два факти з історії Кислокапустянської республіки. Вірніше, в якій хронологічній послідовності?! Факти такі: 1) заснування республіки та 2) обрання президента.
Коли виходити з початку промови Яська Голомозого, то виходить так, ніби республіку було засновано до його виборів, але вперше згадується Кислокапустянська республіка у вигуках народу Кислокапустянського в кінці промови Яська Голомозого—"хай живе вільна та ні од кого незалежна Кислокапустянська республіка", що говорить за зворотню послідовність.
Лишаємо це питання, як матеріял дискусійний, для майбутніх! поколінь.
Точно відомо, що будь-яких виразно визначених кордонів Кислокапустянська республіка не мала. Територія її нагадувала масну пляму на папері, бо повільно зникала десь за межами Кислокапустянки разом зі зменшенням політичного впливу Кислокапустянського республікансько-демократичного уряду та президента Яська Голомозого.
Повз Кислокапустянку проходить вузька залізнича колія, що й була причиною таких подій.
Одного літнього ранку хрипкий паротяг привіз, зі швидкістю трьох верстов за годину, чотири теплушки і в безсиллі зупинивсь в трьох верствах не доїзжаючи до ст. Кислокапустянки.
В теплушках і на теплушках, і під теплушками, і на паротязі, і спереді, і ззаді містились люди в сірих шинелях. Пасажирна площа потягу була використана дбайливо не менш, як на 250%.
Як ми зазначили раніше, потяг зупинився за три версти од Кислокапустянки і паротяг безсило чмихав всіма своїми отворами.
Ні до чого не призвали бадьорі вигуки "Крути Гаврило!" та "Дайош Кислокапустянку" з не менш бадьорими додатками рефренового характеру. Паротяг видимо назавжди втратив динаміку.
З пропозиції Яська Голомозого в одній теплушці було одноголосно ухвалено "накрисати сапатку" машиністу, що саботує революцію в особі 350 найліпших її представників.
Ухвалу підтримало населення инших теплушок, але виконати її не довелося—машиніст лишився до кінця саботажником, саботнувши в-останне ухвалу 350:—він благополучно втік, захопивши на всякий випадок з собою і "сапатку", що її торкалася ухвала.
Обуренню не було краю. В запальній промові Голомозий запропонував протестувати проти вчинків контр-революції і в ознаку протесту перекинути потяга під откос, а самим іти пішки.
В такий спосіб було утилізовано енергію обурення, й потяг вузької колії за чверть години лежав на схилі насипу, в німому благанні підносючи до неба колеса.
Але небо мовчало і лише сонце реготалося безгучним золотим реготом і над перекинутим потягом, і над людьми, що бадьоро ступали до станції Кислокапустянки.
... Зі станції Кислокапустянки давно всі розбіглись, за винятком сторожа та телеграфіста. Цим нікуди було тікати, й вони з вправністю посвідчення стратегів маневрували по-між хвилями революції і до цього часу не були загнані в тупик. Коли чергова хвиля на чолі з Яськом наскочила на станцію Кислокапустянку, сторож і телеграфіст вийшли їй назустріч, при чому телеграфіст сказав чулу промову, яка кінчалася:
"Земля Кислокапустянська давно на вас чекала! Ура вам!".
Чи не це й збудило думку Яська про утворення республіки.
Революційна хвиля отаборилась на станції, бо резиденція президента мала бути там. Що-правда, з 350 чоловік лишилося біля 70, але це мало турбувало Яська. Апарат влади було налагоджено.
На другий день після мітингу з обранням президента Голомозий прийшов до мене і поставив питання руба:
— Ти за кого?
Декорований він був бомбами ріжних марок, револьверами, пулеметними стьожками, шаблею, кінджалом і кортиком, а за плечима теліпалась ґвинтовка.
Декорація войовнича, але мене не залякаєш. Я одверто і категорично відповів:
— Я за правду!
— Та ти не виляй хвостом, стара псина,—дозволив він непоштиво висловитися на мою адресу:—а кажи прямо: за республіку чи за буржуазіят?
— За республіку...—промовив я і подумав, що республіки-ж бувають ріжні і, сказавши так, я не беру на себе жадного зобов’язання. Але Голомозому цієї відповіди було мало.
— А за яку республіку?..—Хлопець заганяв мене в суточки. — За демократичну,—відповів я.—Ріжні-ж і демократичні бувають!
— А як та демократична республіка зветься?—Я був остаточно загнаний в суточки.
Так господарки ловлять курей. Спочатку заганяють в кошару, з кошари в хлів, а в хліві в куток між яслами та барилом. Там вже курка до рук господарки й попадає.
Виходу мені не було.
— Кислокапустянська!—випалив я і на чолі мені виступав холодний піт.
— Дайош п’ять!—Схопив мою руку Ясько і дружньо стиснув:— І будеш у нас найголовнішим сенатором—бамаги ріжні писать...
Так я став сенатором!
Пояснення до листа
Той саме телеграфіст, що зустрів Яська Голомозого на пероні станції Кислокапустянки псевдокласичним реченням: "Земля Кислокапустянська давно на вас чекала", мав прізвище Векленка. Після чотирьох день оголошення республіки, мріючи про портфель міністра шляхів, він замкнувся увечері у своїй кімнаті й твердо рішив написати листа Антонові.
Антон Буряшний, очевидно, разом з ним вийшов на телеграфіста, але швидко зробив кар’єру до помічника начальника станції, одружившись з пристаркуватою конопатою свояченицею якогось залізничного начальника.
Векленко писав цілу ніч, а на ранок він кинув у почтову скриньку грубий пакет, забувши про те, що почтова скринька давно не відчинялась і ключ од неї завіз з собою начальник станції.
Векленко позасвідомо вірив у почтову скриньку, чому, не вагаючись, довірив ій наслідок своєї творчости—мовляв, колись та дійде.
Через це саме і лист попав до мене, бувши довгий час захований і у бляшаному шлунку почтової скриньки.
Дорогий дружище, Антоне!
Довго я тобі не писав, але зараз, як прочитав, що твого покровителя вигнали з залізниці ще на початку революції, а ти, як вільнолюбивий республіканець, вигнав свою конопату мавпу, я знов почуваю до тебе пал у своєму серці.
Звичайно, ти високо пішов по службі і можеш призирливо поставить до свого друга телеграфіста, але я, брат, не з таких. Я не стану до тебе відноситись з призирством, навіть коли буду міністром шляхів, що здається незабаром і станеться. Але розповім тобі по черзі.
Вже чотири дні як у нас оголошено Республіку, а свого дні був у мене президент.
Президент Кислокапустянської республіки, брат! Прийшов до мене та й каже: будеш ти товариш Векленко у нас наче-б то міністром шляхів. Потому, говорить, як я президент люблю залізницю.
От, брате, до чого я дослужився,—а все революція!
Доки республіканська гвардія нашого президента орудує в Кислокапустянці я одержав ударне завдання одремонтувати одного-однісінького паротяга, що стояв у тупику, аби мати "рухомий состав" для потреб республіканського транспорту. І щоб ти думав, де й майстрі взялися. Одним словом паротяга полатано і має він одну теплушку та платформу. Теплушку обшили бляхою (зі станцій клозета здерли), а на платформі за мішками з піском поставлено кулемета. Це наш панцерний потяг для захисту республіки на лінії нашої вузької колії.
А я живу, як сир у маслі. Гвардія постачає мені все що до потреби моєї, і коли-б так тяглося ще кілька місяців, то довелось би мені штани розтачувати.
Шкода лише, що республіка чотири дні існує, а ворогів стільки, — що й на чотири роки вистачить.
Я на село не хожу, а орудую на станції. Про село кажуть, що там наша влада порядки заводить. По-перше посадовили до холодної двох мужиків, що назвали нашу владу босяцькою. Попові наказали поминати в церкві "благочестивого правителя нашого Голомозого і весь уряд і товаришів його". Нічого поминає, чорт патлатий!
Землю будуть ділить в-осени, як хліб звезуть — ото буде морока! Вже й зараз кажуть дядьки, що гаряче буде президентові.
Тривожить нас сусідня республіка Зеленоярська. Сидять там більшовики з своїм совєтом, а заправляє всім матрос Хведорець. Приїхали з Зеленого Яру дядьки так переказують, що Хведорець нахваляється до Кислокапустянки прийти з своїми хлопцями.
Як зачула про це наша шпана вийшла паніка. Зараз всі ночують на станції і президент теж, а в село ходять лише вдень.
Що буде не знаю, але ми все одно переможем, потому матрос— він на морі дужий а на землі ні по чом!
Особливо жваво у нас працював міністр продовольчих справ, хоч і була йому недавно неприємність—баби коромислами одлатали. У нас бойові баби.
Ну прощавай. Коли хочеш бути товаришем міністра приїзди до мене.
Твій друг Векленко.
Матрос Хведорець осів у Зеленому яру і вперто підточував піджалени демократичного ладу.
Він не задовольнився тим, що заснував у Зеленому яру раду робітничих, а почав поширювати вплив більшовицький на окружні і села. Так зіткнулися десь між Зеленим яром та Кислокапустянкою інтереси двох, так би мовити, суб’єктів міжнароднього права.
Як прочув Ясько Голомозий, що Хведорець зазіхає на цілість, спокій та добробут республіки Кислокапустянської, зібрав найближчих членів свого уряду і довго з ними радився на станції. Наслідком цієї наради були такі ухвали:
1) Матроса Хведорця оголосити по-за законом, так на території Кислокопустянської республіки, як і по-за межами її.
2) Визнати Хведорця агентом німецького Кайзера Вільґельма.
3) Розпочати з ним переговори про замирення, для чого послати до села Зеленого яру послів Максюту Максютовича Швайку, як сенатора та Жеребенка Миколу, як загалом політичного чолов’ягу.
Як бачите читачу, перші два пакти ухвали не подготовують до третього, але в ті бурхливі часи, на згаданих спочатку ширатах земної кулі, послідовність не була обов’язкова, а надто в демократичних колах. Що-до логіки, то ця знатна панна уперто одмовлялася бути свідком історичних подій.
Про переговори я дозволю подати звіта так на підставі оповідання М. М. Швайки, як і на підставі матеріялів, одержаних од сторонніх осіб.
Діло було таке.
Ранком, на другий день після засідання, паротяг накачано водою і розтоплено. Теплушку і платформу з кулеметом поичипили спереді— ніяк не можна було инакше. Чоловіка з двадцять озброєних гвардійців сіли, де-хто захотів, а Швайка й Жеребенко у теплушці. На паротязі повісили білого парламентарського прапора і рушили під вигуки—"Хай живе вільна й ні од кого незалежна Кислокапустянська республіка!"—в дорогу.
У Максюти Максютовича шкребло на душі і він глибокодумно поглядав у одчинені двері. Важність місії робила всіх серйозними.
Потяг довго чмихав і зупинявся. На підйомах доводилося всім, І невиключаючи й послів, злізати і підпихати потяг, а коли за всіма ознаками до Зеленого яру лишилося верстов 7, посли злізли й пішли вперед пішки, наказавши иншим зупинитися й чекати на них.
У Зеленоярському волосному правлінні було накурено і гамірно. Рада робітничих депутатів саме засідала, як до залі увійшли повноважні посли Кислокапустянської республіки.
Як увійшли нові люди, голова зборів, матрос Хведорець звернувся до них:
— Звідки й чого?—бо видно було, що це не Зеленоярці.
Запитання було надто несподіване і не встиг Швайка слово вимовити, як Жеребенко одрізав:
— Ми представники Кислокапустянської республіки і прийшли, щоб, которі більшовики, покорялись нам!
Настала тиша. Вийшов Хведорець з-за столу, мотнув раз—двічі своїма кльошами, та як зацідить Жеребенкові в пику, ледве той встояв.
— Так ви, сукини сини, контр-революцію тут розводить?—та до Максюти Максютовича.
Дипломатичні переговари набирали занадтої гостроти і щоб не стати жертвою Хвидарцевих дипломатичних заходів, Швайка мотнувся до виходу. Йому пощастило перескочити через тина, бо на воротях стояли люди, але Хвецорця "підкузьмили" Кльоші. Перелізаючи через тина в гонитві за Швайкою, він зачепився одним кльошом за кілок і безнадійно повис. Кльоші, пристосовані для морської служби, були непридатні для суходольної дипломатії.
Швайка втік, скориставшись цією пригодою з Хвидорцем, але Жеребенка затримали.
Аж надвечір добрався Максюта Максютович до потягу, що стояв на полі. Хлоці слухали мовчки доповідь посла про міжнародне положення та хід переговорів, а, як скінчив Швайка, один з гвардійців виголосів таку промову:
Братва! Ходімо до Хведорця служить! Я бачу там народня власть та й Хведорець хльосткий хлопець—раз—два та по морді,—це тобі не Голомозий Ясько, що пиндючиться, як гиндик... Теж удає з себе президента! Гівно, а не президент!
Почався мітинг, в наслідок якого стався розкол. Поділився гарнізон потягу на дві нерівних частини: в одній частині опинився Максюта Максютович, щирий демократ, а в другій вся инша збільшовичена маса.
І вийшло так, що почухрав Максюта Максютович до Киспокапустянки пішки, а збільшовичені гвардійці попхали немічного паротяга до Зеленого яру.
На другий день по обіді зібрався уряд на засідання. Докладчиком був Швайка.
— Граждани, братця і товариші!—почав він свою промову,—я за Вас ледве не постраждав своєю персоною, а вже про Жеребенка й казати нема чого,—чи й видихає.
Докладно розповів Максюта Максютович про все, а коли, додержуючись істини, він процітував слова промовця, збільшовиченого гвардійця, з оцінкою президентської діяльности Голомозого, Ясько пошпурив Максюті Максютовичу каламаря в пику і цим знаряддям збив сенатора з високостей державного положення, як горобця з високого дерева. З ґулею на лобі упав Швайка на низини звичайного грамадянства.
Наметане око Кислокапустянського дипломата допомогло оцінювати ситуацію, чому одчинене вікно й було тою відтулиною, через яку упав Швайка з свого високого положення. Простіше кажучи, коли Голомозий намагався підперти свого протеста додатковим синяком на пиці Максюти Мексютовича, цей державний муж вискочив у вікно, бо шлях через двері Ясько одрізав.
Гнатись за Швайкою ніхто не гнався, демісія-ж його була стверджена президентом словами:
Б.... Ярижна! Мать твою... і так далі рядків з чотири петиту, закресленого цензурою.
На п’ятому рядку крапок несподівано на порозі з’явився Жеребенко. Око йому запухло, а щока набрала відтінку грядової хмари.
Довго і плутано розповідав він здивованій, раді міністрів Кислокапустянської республіки про свої пригоди.
— І каже мені Хведорець, "ти каже, сукин ти, син, піди й перекажи своєму засраному президентові, що в неділю я приїду з хлопцями до Кислокапустянки раду вибірати робітничих депутатів. А коли він, каже, курва халупська, буде опір чинити, так буде йому амба"... Так закінчив своє оповідання смутний Жеребенко.
Треба було братись до негайної організації охорони Республіки, бо до приходу Хведорця лишалося менш за добу.
Міністри вкупі з президентом поїхали на станцію, щоб відповідним чином підготовити військо.
Дорогою мовчали і кожен думав про своє.
На станції їх очікувала несподіванка. З хлопців нікого не було. Єдина людина—станційний сторож—розповів, що годину, як пішли гвардійці в напрямку до Зеленого яру. Отрута більшовизму поширилась видимо й на них.
— Товариші і гражданини!—3 сумом у голосі звернувся Голомозий до членів уряду та сторожа,—нам доведеться евакуватись...
Але міністри шепталися по-між собою і мовчали.
— Треба набирати нове військо, а тому оголошую мобілізацію...
Його перебив міністр земельних справ:
— Брось, братушка! Нічого з того не вигорить!
Експанзивніші висловились одвертіш:
— Іди оголошуй. Вони тебе оголосять! Ти тепер підводи не виженеш!..
— Та що там хлопці розговори розговарювать, погрались і годі! Поїли курчат та поросят, чого ще треба? До віку годувать не будуть!..
Мовчанка. Голомозий дивиться на кінчики своїх чобіт, а инші хто куди.
— Хлопці,—порушив мовчанку Жеребенко:—ходімте гуртом де Хведорця!
Це було надто несподівано, але раніше було зазначено, що логіка в ті часи мала дуже обмежені права.
Слова Жеребенка покрив Голомозий, використовуючи усі ресурси своєї красноловкости, він кляв і в бога, і в гробову доску, і в республіку, і в міністрів, і в Кислокапустянську, яка.... і т. д. Скінчивши, Ясько повернувся і мовчки пішов по залізниці в бік, протилежний Зеленому ярові.
Це було і зречення і евакуація.
Екс міністри, скрутивши цигарки, весело матюхаючись, рушили до Зеленого яру.
— Шантропа!—Плюнув сторож і пішов до своєї сторожки.
Хоча демісія уряду і не може вважатись за втрату республікою своїх прав, як суб’єкта міжнароднього права, але кислокапустянська республіка в цьому відношенню є виняток.
Вийшло трохи ненормально:—ніби на станції Кислокапустянці республіка поділилась надвоє, при чому одна частина, в особі міністрів, пішла до Хведорця, а друга, в особі президента, в протилежний бік.
Відомо, коли суб’єкта розколоти надвоє, то вийде не два суб’єкти, а ні жадного. Читачі можуть переконатись в справедливості цього твердження, лігши під колеса швидкого потягу.
1. Хведорець у неділю приїхав і раду робітничих депутатів було обрано.
2. Жеребенко став великим приятелем Хведорця.
3. Максюту Максютовича обрали секретарем ради.
... Одно слово, вимотали мене за революцію, як баба ганчірку і на річці. Зараз згадуєш те все і якось не віриться—дуже вже незвичайно.
А Хведорець зараз має начальство—голова Кислокапустянського райвиконкому, а "хрещеник" його, Жеребченко, у нас таки начальником міліції. Нічого хлопці, хороші.
А от про Яська докладно невідомо—одні кажуть, що в банду пішов, а другі, що ніби-то на крадіжці недавно спіймано...
Моє писання про Кислокапустянську республіку та її президента має багато негативних рис, але автор в тому не винен. Моє бажання було подати матеріяли, а не писати оповідання, коли-ж матеріалів не вистачало, я не хтів вигадками заповнювати пробіли.
От чому хоча критики мене й вилають, зате Академія Наук похвалить.
Автор у цьому твердо переконаний.