Вулиця в шаленому вирі ніг,
Тіл, плеч і голів,
Корпійно хапає за леза
Бажань, надій, млости й безуму,
Ридань і злости роспалених криць.
Вулиця кров'ю наллялася вщерть,
Спалахує злотом сліпучих зірниць.

Вся смерть
Встала в лякливих дзвонах дзвіниць,
Вся смерть, як сни, горілиць
Встала з вогнями, мечами,
З головами на вістрях рушниць,
Наче зі збитими без жалю квітками.

Кашель важких гармат,
Глушне гикання чорної рати
Лічать єдине гавкотіння годин.
Цифербляти на кривих перехрестях,
Наче очі заплющені віями,
Вибиті градом каміння:
Нема ні часу, ні хвиль
Для сердець божевільних і сміливих,
Для натовпу, що скинув свій хрест.

Сказ плигає, мов коні по преріях,
По купах каміння дикого.
Сказ розчинив усі двері з шаленими криками,
З бунтарською кров’ю в кожній артерії,
Блідий і запиханий
І такий страшний,
Що його момент натхнення
Вартий століть тяготіння,
Як варте доїння вагітне вим’я.

Все, що було в мріях колись,
Все, що сміливі голови
У майбутніх часах встановили,
Все, чим душі були озброєні,
Про що благали очі дідів,
Все, що розум людський загоїв,
Все, що мовчазно відкрив,—
Ці натовпи мілійонами рук своїх синів
Стопили в ненависть з силою.

Це святкують свято криваве,
Тут острах і радісний стогін змішався у лавах.
Люди проходять червоні і п’яні,
Люди проходять по мертвих тілах;
Салдати у касках блискучих, мов бані,
Забули, хто винен, хто правий;—скрізь жах.
Салдати втомились: спітнілі і мляві.
Народ химерний, жорстокий, завзятий
По купах трупів могутнім кроком
Невпинно рветься до нових перемог.

— Убивать, щоб творить, відновлять!
Нестримно, шалено хапать за мету
В момент божевілля і сказу.
Убивать, або жертвою впасти,
Щоб одкрити дорогу новому життю!—

Ось палають будівлі й мости,
Криваві фасади на чорнім, небеснім тлі.
У водах каналів палають відбитки пожеж,
Уходячи вглиб до дна,—без меж.
Химерні дзвіниці в сліпучих іскрах
Величезними тінями городять місто.
Вогонь одкриває підійняті до неба руки веж,
Весело кидає в морок золоті головешки.
І криваві жарини стрибками могутніми
Скажено летять в невідоме майбутнє.
— Чує-ш? Постріли!...

Смерть машинально й точно
Сухою стрільбою важких рушниць
Валить людей горілиць.
Трупами мури засипати хоче;
Люди рядами падають, наче снопи.
Морочне мовчання перерв робить важкими бої.
Трупи розірвані кулями, наче в поразках,
Оголені постаті показують скривавлені м’язи,
І танцююче полум’я пожеж лихих
Кидає маски кривавого сміху на всіх.

І чорні важкі джмілі в повітрі викликають горе:
Хрипкі й жорстокі звуки шалених мес
Лунають в одчайних криках до самих небес,
Які тремтять, як море.
Дзвони гудуть, кричать і б’ють на чвалу і страх,
Як люто б’ються серця в боях.
І як голос лякливий рветься раптом,
Дзвін, що скажено вив, наче вовк,
У своїй палаючій башті
Замовк.

Ось публичні старі палаци й зачинені входи,
Колись там сиділи вампіри й душили народ.
І натовпи, наче хвилі бурхливого моря, руками, ногами
Ламають, зривають залізні брами.
З дзвоном злітають замки й запори,
Із скринь вилітають добра цілі гори.
Де хоронились закони й відозви;
І смолоскипи загрозливі
Їх в чорне минуле вогнями погнали;
В той час, як грабують комори, підвали,
З морочних балконів скидають людські тіла
І тільки помітно, як майне у повітрі задубіла рука.

По церквах панує великий жах:
Шибки оздоблених вікон, наче пір’я розсипав птах,
Лежать розбиті на землі.
Христос розіп’ятий в пітьмі
Вже зірваний з хреста
І на останньому гвіздку
Його підтримує пригвожджена рука.
Чаші, де було миро,
Знищено кулаками й хулами повставшого звіря.
Хтось позмітав Святе з вівтарів
І стежку з нього до самого входу провів,
— Ось чистий сніг—хтось кинув причастя
Під ноги сказу й шаленого щастя.

Золото вбивств і негод
Сліпучо блищить під зоряним поглядом.
Місто горить
І палає межіпланетним світлом;
Місто на вечірньому тлі
Рветься вогняним вінком в далечінь;
Вся ніч і весь шал
Зворушили життя підвалів
Так сильно, що навіть земля задріжала.

— Убивать, щоб творить, відновлять
Або впасти і вмерти!
Відкрить, або чоло розбить об двері!
А потім, хоча б і для других —весна і зелені Грона.
І вічно кріз біг хвилин нас буде тягнути
Кудись в далечінь, зриваючи пута,
Ця сила велика, червона.