“Ось у ночі пробудились думки”.
Калина.
Леся Українка
←Червоний шлях, 1923
головна
Ось у ночі пробудились думки:
“Спиш?”—мені крикнули—і залюбки
кров мою пить почали, як вампіри...
П’ють без ваги, без жалю і без міри...
Ось налетіла одна промениста,
як метеор безпричальна, вогниста—
і пролетіла... її не спинить...
Чую, що погляд мій гостро зорить,
пильно пронизує темряву чорну,—
не подолати Її необорну!
Думка пролинула, зсунулась тьма,
ось уже ясної й сліду нема...
Тільки даремно горять мої очі:
тьму освітити немає в них мочі...
Темно... Ох, мучать як думи-вампірй!
Годі, лижіть! всею силою віри
я узброяюсь тепер проти вас,
слушний, бажаний настав тепер час.
Вірю я в правду свого ідеалу,
і коли б я тую віру зламала—
віра б зламалась у власне життя,
в вічність матерії, (розвитку і) в світа буття.
Власним очам я б не вірила й слуху,
я б не впевнялась ні тілу, ні духу,—
се ж бо для віри найвищая віра!
Думка питає! “І віра та щира?”
3/ХІІ 1905 р.
Калина.
Козак умірає, дівчинонька плаче:
“Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!”
— Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
буде з тебе на могилі хороша калина:
як упадуть роси на ранні покоси,
то не в мою домовину, а на твої коси...
А як стане серце припікати, гріти—
хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.
— Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха,
щоб я мала червоніти серед мого лиха?
Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,
щоб я мала процвітати, як мені досада?
Чи то ж тобі стане миліш домовина,
як я буду зеленіти німа деревина?
— Ой, так не затужить і рідная ненька,
як ти, моя калинонько, моя жалібненька...
Ой, ще ж над миленьким не зросла й травиця,
як вже стала калиною мила жалібниця.
Дивуються люди і малії діти,
Що такої пригодоньки не видали в світі.
“Чия то могила в полі при дорозі,
що над нею калинонька цвіте на морозі,
що на тій калині листя кучеряві,
а між цвітом білесеньким ягідки криваві?”
Шуміла калина листям зелененьким:
“Ой, що ж то я німа стою над моїм миленьким?
Поки ніж не крає—дерево не грає.
А хто вріже глибоченько, тому заспіває.
А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
то той собі в серце пустить калинову стрілку.
20./VІ.1901 р.