* * *

Неначе сон... Було колись...
В бою стискали міцно зброю,
А потім—прапори вились
І дружньо в ногу йшли юрбою...

Неначе сон... Повітревком...
Палкі промови і дебати...
А потім вороги кругом—
І довелося утікати...

На мітингу... Хвилює люд,
Мов не завод це, з окопи.
О, ці безштанники возмуть,
Твердині найміцні Європи!

Матер'ялізм... Верхарн...Расін...
Кант... Гегель... Моцарт...Бах... Спіноза...
А потім—втома... Кокаїн,
І божевільности загроза...
Жінок без ліку... Гидко як!..
І скрізь ні крихточки кохання...
Фантом-дійсність дасть кон'як,
І мрії розквітча зарання...

Харків, 1921 (липень).

Прозора осінь закрутила
Покірно-п'яний листопад.
Пройшла,листям прошелестіла
І не оглянешся назад.

Лиш непомітно здрігнуть плечі
і нижче схилиться чоло...
Тимчасом ллє навколо вечір
Своє рожево-синє скло.

Червона мідь квітчає світи...
Осіннім думам в унісон,
Наздожене, прошепче вітер,
Що все розвіється, як сон...

Що побудує грудень вежі,
І заспіва юга пісні,
На тих стежках і дальніх межах,
Де ти ходила по весні.

Харків—осінь 1921.

Мигтить і стелиться без краю
Гаями латаний килим,
І ліс над шляхом сповиває,
Немов серпанок—сивий дим-

Прогуркотить над виром сонним.
І полустанком кане в ліс,
А потім стало, монотонно:
Перебирає стук коліс.
Все далі... й хоч біжить без краю
Але подітись ніде з ним,
Бо серце, як ліса, проймає
Спраги старої сивий дим.

1921. Падолист. Москва.