Творчість Лесі Українки, найвидатнішої письменниці після Шевченкової доби, ще й досі майже не досліджена, навіть її біографії ми не маємо. А вже давно час зібрати й опублікувати папери, що лишилися після смерти письменниці, й зробити підсумок її творчости. Є загальне твердження, що громадські й політичні погляди Лесі Українки склалися під впливом славнозвісного її дядька соціяліста-вигнанця М. Драгоманова, що все своє життя й хист віддав на боротьбу за соціяльне й національне визволення українського народу. Першою, здається, висловила думку про вплив дядька на Лесю її товаришка Л. Старицька-Черняхівська: “Був у Лесі ще один друг, порадник і учитель, якого вона побожно шанувала й любила— дядько її М. П. Драгоманов. 1895 року Леся виїхала до нього; жив М. П. на той час в Софії, де й був професором. Ввесь час, який Леся перебувала у дядька, вона вчилася, вчилася пильно, як студентка, працювала над тими речами, які вказував їй її дядько. Се пробуваннє у М. П. Драгоманова ще зміцнило Лесіну освіту і поширило її світогляд. Взагалі, вже й в ті молоді роки Леся була глибоко освіченою і щиро інтелігентною людиною. Та не довго користувалася Леся порадами й вказівками свого дядька,— того ж таки року М. П. вмер. Смерть його тяжко вразила Лесю і лишила глибокий карбіж на її серці. Все життя своє Леся заховувала щиру любов і велику пошану до свого дядька і лишалася вірною заступницею його ідей” (Хвилини життя Лесі Українки.—Л.-Н. В., 1913, X—XI). За Старицькою-Черняхівською й ще де-хто писав про вплив Драгоманова на Лесю Українку, але це все лише загальні твердження — ніхто докладно не говорить, в чому ж саме полягав той вплив, які робив Драгоманов вказівки й поради Лесі.
Оці листи Драгоманова до Лесі Українки, що нижче я подаю (а це, можна думати, є лише частина переписки, що до революції переховувалась в Гадячі О. Пчілкою, й судьба всієї цієї переписки тепер, як і взагалі всіх паперів О. Пчілки, що лишилися в Гадячі після її від’їзду—невідома) і є фактичним матеріялом до тих “порад” і “вказівок”.
Листи ці писані “драгоманівкою” на звичайному поштовому папері в кліточку. Оригінали їх переховуються в рукописному відділі Полтавського Пролетарського Музею (з Гадяча туди попали випадково). Правопис заховується.
24 дек. 1890—5 jанв. 1890
Владайска улицьа, Софіjа.
Льуба Лесічко,
Ти мене дуже втішила твоjім листом. Поспішаjусь одповісти, хоч на деjакі з твоjіх запитів треба зібрати бібліографичні справки в більше знаjушчих льудеj.
Про записуваньньа нар. мотивів jесть статеjка в Melusinе, та наврьад вже тобі придасцьсьа. Головне діло—знати теоріу музики в загалі. Французських збірок пісень з музикоjу jесть чимало. Jа залишив у Киjіві в бібліотеці, шчо була колись у Цв., сбірки а) Bujand і в) Arband—провансальскі з нотами. Де вони тепер?—розшукайте. З нових можу рекомендовать: Tiersoh—Melodies pop de France і jого ж histoire de mousik pop. francais і збірку Rolland—recolte des chansones populairis, інтересну між инчим і тим, шчо в ніj дльа порівньаньа jесть чимало і нефранц. пісень. З німецьких сбірок рекомендуjу Reitferscheid—Westphallische Volkslieder ради нот і порівньальних приміток. Про нар. математику Миші нічого не можу одповісти тепер. Справльусь. Та jака така нар. математика? На скілько мені попадались уривки з неjі по ріжним сбіркам, то се вривки з грецькоjі та арабськоjі математики, шчо просочилась до мужиків од книжників. По б. ч. і народньа медіціна те ж саме.— “Этнограф. Обозрѣнія” jесть у мене I—III вип. Шче 2-х не маjу. Книги з росіjі наjтруднішче діставати, бо кредитниj торг не зорганізованиj з неjу. Маjемо і 1 вип. Жив. Старины в редакції нашого Сборника, котра навіть примусила мене написати на сей випуск і рецензіjу. В загалі обидва виданьньа не багато варті і мало даjуть ідеjі про нову фольклорниj рух у Европі. Wisla (в Варшаві) з сего погляду ліпша. Ну, та все таки нашому брату треба мати обидва виданьньа. Ріг-Веда переложена по німецькому Ludwig’ом, та иноді так шчо все рівно, мов і по санскритському—темно. А фр. переклад jесть Langlois—дуже літературниj і jасниj,— (французська вдача!) та знатоки кажуть,— шчо дуже вільниj. Вривки, шчо ти читала у Menard—з Ланглуа. Ти мені скажи, шчо тобі власне подобаjесьа, то jа тобі випишу з обох переводів. Можеш знаjти переклад деjаких гімнів у статті М. Міллера Сравнит. миеологія в летоп. р. литер. Тихонравова, котра, сдаjесьа, виjшла в росіjі j окремо.
Твоjу поезіjу в остjні часи jа мало бачу,—бо мені од Маjу не висилаjуть “Зорѣ”. Моjа думка завше одна: твоjа муза розумненька і тепленька дівчина, та шче молода, мало бачила світу і картин не набралась. Льуде з неjі будуть непремінно, а надто коли вона буде критично дивитись на “доморощену премудрість”. От жалко, шчо ти англ. мову закинула. Англичане все таки наірозумнішчиj народ у світі і в них завше вивчишсьа більше, ніж у других. Коли ти поправишсьа в Відні, то jа тобі дам книжок англіjських і ти таки почни знову вчитись, тим паче шчо знаjучому по німецькому і по франц. англ. мова зовсім легка—на очі по кр. мірі, бо на ухо jа напр. нічого в ніj не розуміjу. Поправившись, ти дльа мене переложиш де-шчо і італьjанського,— з Carducci, которого jа тобі преподнесу. А Pauvres gens невже в тебе чорновоjі не зосталось? Jа певнісінькиj, шчо недавніj редактор “Зорѣ” jаким небудь способом знішчив твоjу рукопись. Це був ім grand destractens,— jак лаіуть Зорьку, коли він поріже шчо небудь, або побjе молотком. Моjу одну рукопись він спалив з перелjаку, хоч вона була зовсім невинна. Також кудись задів переклад Власть тьмы, полученниj з України. Не втекла, певно, і Pauvres gens.— А “Народ” льубісінько друкуjе і вірші і повісти—орігінальні і переводні. З останьніх надруковав по моjі раді Лѣскова — На краю свѣта і сjурпризом дльа мене Власть тьми, пер. Павлика та шче і в оборону Вл. тьми статьтьу Гл. Успенского, основану на звичаjніj дурниці росейсько-украjінофільскіj про культурність і народність. Шчо робити проти долі?! Jа колись думав, шчо наші заведуть европеjськиj соціалізм у себе, — а Друг Павлика ускочив у “Что Дѣлать” і росеjське “отщепенство”,— тепер jа думаjу про европеіськиj радікалізм, а навіть галичане не перескочать через “народничество”. З богом не битись! Коли б хоч швидче пролазили через сьу фазу!— а впрочім буде з тебе філософіjі, та шче і темноватоji. Цілуіу тебе.
м. Др.
30 сент. 92, або, коли хочете, 9 vendemiane, аn 101.
Льуба Лесічко, запізнивсьа jа з листом до тебе! Та ти, певно, не скучала. Шчо таке Athnach ja, не маjучи Cornill, не можу сказати тобі. Скорше всього це просто бібліографічне скорочінье; подивись в списку jix.
З історіj Ізраельа наjліпша Stade, по німецькому, 2 т.,— та вона дорогенька. З франц., окрім Ренана, котриj маjе своji хиби, ліпше М. Vernes—Precis d’histore juive. Це досить стара книжка і коштуjе всего 6 frs (jак би був певниj що доjде, ja б послав тобі), там безліч дорогих критичних заміток, та дльа короткого огльаду багато не дуже твердо доказанного. Бачиш, Верн не признаjе того, у вішчо віруjуть німці,— тоб то, шчо пророки писали до Вавил. полону і шчо тоді вже була зроблена реформа рел. в духу Второзаконіjа,— і в сему він, певно, на 3/4 правиj,— але це шче треба доповнити монографіjами, а до того в учебнику не треба лаjатись так, шчоб виходило, шчо німці—раціоналісти зовсім дурні, та шче лаjатись зовсім такими словами, jак католіки. До того Верн зовсім загнавсьа в полемиці, власне на полі історijі релігіji жидівськоji, з раціоналістами. Він трохи по правді сердитьсьа, шчо жидівський домонотеістичниj період релігijі раціоналісти наповньаjуть матеріалом, взьатим з инших семитичних релігіj по правді каже, шчо власне жидівські, бібліjні, документи не даjуть дльа того багато матеріалу — але він дуже заганьаjесьа, доказуючи, шчо жиди jавльаjутьсьа в бібліjі прьамими монотеістами. Так jак Верн редакціjу бібліji ставить не раніше 4 ст. до Р. Хр., то з jего думок не виходить шче непремінно, шчоб жиди були од віку монотеістами,— але дехто може вивести і такі думки, а до того Верн зовсім пропуска jавні сліди політеізму, фетішізму і т. д. в бібліji, під усіма монотеістичн. редакціjами. Через це книгу В. треба читати обережно. Зводjачи впрочім jего з Cornill’ем, котриj робить великі уступки новішчим французьким думкам про дуже пізніj, післьа вавилонськіj поход, книг бібліjних і почасти пророків,— можна виробити собі погльад, котриj не далеко буде од правди. Безспорноji ж правди в ціj справі ніколи не дадуть льуде, бо не ма документів, окрім бібліjі, котру приходитьсьа розсікати на складні частини методом, в котрому завше буде багато апріорного. Аби вибити історijу жидів із позіціji абсольутно-гіератичноji і вбачити і в ніj евольуцijу і подобенство до других,— то і то добре. А деталі еволюціji жидів завше зостанутьсьа темними і спорними.— Vernes написав і коротеньк. Elements d’historie juive (11/2 фр.). Це перша частина Histoirie sainte (a l’usage des etablissements d’instruction primaire et secondaire et de Penseignement dans la famille). Це перша проба зовсім елементарного викладу історjі Старозаконноji по новим методам. За тим мусить бути також історijа Нов. Завіту з огльадом других релігіj. Звісно, хиба Вернового погльаду на рел. бібліjську тут виступаjе більше,— але в кінці всего книжка добра. Jа б радив jeji розширьати. Спробуjу: скажу книгареві, шчоб послав Вам. Коли діjде, то вельу послати і Précis.
Коли хочеш попробувати своjу ліру на бібліjні теми і трохи помогти мені,— то переложи віршами з Ісаіji І, ст. 2—3, 11—18. Міні треба буде це вставити в одну статеjку в Хліборобі.
Чи Ви бачите коли цьу газетку? Вона, по моjому, де далі стаje ліпше і пуска корні в народі. Варто б було піддержать jeji працеjу. Цілуjу тебе і всіх Ваших.
М. Др.
Зорька посила Микасеві своі мальунки кораблів, що він jіх бачив у Роскофі.
23 jанв.-5 февр. 93.
Улицьа Денкоглу. Софіjа.
Льуба Лесічко,
Не вспів jа скінчити отповіді твоjіj мамі на лист з Полтавщини, jак принесли твіj. Того листу jа не одіслав, а тим часом кілька днів не можна було писати тобі за ріжними справами. А тут прислали з Галичини пачку книжок і між ними твоji переклади Геjне. Jа jiх довго ждав і добивався,— та Львів така земльа, шчо там jа не можу нічого добитись, ні просьбами, ні навіть грішми. Насилу Франчиха купила мені твого Геjне,— але тим часом jа довідавсьа, шчо в Львові виjшла друга твоjа орігінальна книга. Розуміjесьа, шчо jа jeji буду добиватись не менше 6—9 місьаців, а може і більше. Переклади з Геjне читаjутьсья легко;— це вже багато, тілько досить далеко переложені. Особливо злість Геjне не виjшла, може через те, шчо Ви з М. С. добрі льуде. В мене тепер не ма книги Buch der Lieder, та jа можу свірьати тілько з тим, шчо памjатаjу, ось напр. Da knicks höflich den höflich sein knicks! у тебе переведено зовсім без злости і т. д.
Подобіjе учебника Географіjі можу рекомендовати в книзі Onésime Reclu—La terre ete (це брат “великого” Jелисеjа Реклю,— і в книзі видно, що маненький брат). По історіji христ. в часи візантіjські спеціального діла jа не знаjу,— а в дедаких спільних курсах іст. хр. церкви це обробльаjесьа. Тепер виходить порьадниj курс Möller—Lehrbuch der Kirchengeschichte; виjшло 2 томи (Die Alkkirche,— Das Mittelalter), коштуjуть 23 марки,— а то jесть також вкорочене виданье між тими ж учебниками (Grundriss ser Theologischen Wissenschaften), шчо ти маjеш Cornill, у 2 томах усьа. А то була виjшла дуже порьадна книга при “Кіевск. Универс. Извѣстіяхъ”— Терновскаго—Хр. Церк. въ эпоху вселенскихъ соборовъ. Та не знаjу шчо з неjу сталось,— бо на неji через 3—4 роки по виході гоненіе од Синода виjшло, і автора з Дух. Ак. вигнали. Попробуjу розшукати. Там тілько уjiдливі місцьа проти eпископів навіть в писаньах свьатих, jак Григ. Назіанзин,— приведені по грецькому. Та ти, здаjесьа, знаjеш цьу мову.
Про нас нового не ма шчо прибавити, хиба те, шчо Рада кілька днів хорувала. Чи зjла шчо, чи на скобзальці (patinage) простудилась,— а тілько був жар і болів живіт. Ми боjались, коли б на дихательні органи не кинулось,— одначе обійшлось благополучно,— і сегодні Рада виходила на урок музики. Ліда за те скобзаjетьсьа з азартом,— то наврьяд до Вас скоро напише. З Парижа дістаjемо звістки частенько, на стільки сніги позвольаjуть,— бо оце недавно зразу аж 4 листи, котрі десь зібрались, коли Угоршчину і Балк. півостров засипало було снігом трохи не на віки. Все пишуть одно. Зорьа навіть насморку не мав за всі холода, товстijе, веселиj, порьадно учитьсьа і всі его льубльать.
З Галичини пробилось тільки те, шчо народовці одні признали, шчо угода провалилась, другі (дьадько угод. Барв.) мовчать, а в реjстагу 5 народовців внесли про реформу вибору, хоч дуже мізерну,— то б то сбільшуванье числа депутатів од сельан Галичини, відповідно до податків, котрі вони плотьать. (В Австріji три виборчі курiji — великі пани, міста і сельане і в прінціпі сего Interessen-Versettung’а стоjіть поділ числа депутатів, одповідно суммі податків з кождоjі курijі. Але це брехньа jак усе в Австрijі, а надто в Галичині). Конечно, польаки і тим унеском розльутуjутьсьа,— а инші партijі не напруть, між иншим і через те, шчо тепер в Австріji на черзі більш радікальна реформа виборів (suffrage universalle) і народовці зостанутьсьа ні з чим. Та тілько все таки виjде кінець угоді,— і jак би народовці були розумніші, то могли б пристать до радік. руху за suffrage universalle, сказавши польакам: Ви не схотіли смирнішоjі реформи!— Та наврьад шчоб чого розумного видумали вони,— коли і радікали дуріjуть і готові росколотись через справу панів.
Не знаjу, чи відомо тобі, шчо намісник, котриj був згодивсьа, шчо еміграцijа виходить з нужди, потім надумавсьа звернути лихо на попів, шчо одні ширьать московшчину, а другі не дбаjуть про освіту народу, котриj не зна, шчо то унijа свьата, а шчо прокльата схизма. Польскі газети підхопили,— шчо значить треба зреформувати попів, отдавши семинарijу іезуітам. Коломijці (Павл. і Ден.) трохи схибли, підхопивши радісно ціркульар намісника, хоч не похвалили і jего. А Франко, котриj шче передо мноjу говорив у Відні проти попів,— поjiхав у Львов і почав писати в К. Lw. за попів, а другі січовики так скликали віче за попів і тепер у народі буде біjка між П-ком і Фр. і Кo. Січовики кажуть, шчо треба, заступаjучись за попів, бити клини між іерархіjejу і попами, укр-филами і москвофилами,— молодими і старими москвофилами,— а кінчать тим, шчо побjуть клини проміж себе.— Jа кидаjусь на всі боки, шчоб вдержати біjку і одвернути льудеj од клинообразноji політики викрутасів, до простоjі праці за вольу і просвіту народу. Та не знаjу, шчо виjде. Помочі ні від кого не маjу. По кр. мірі П-к держитьсьа добре,— а другі крутьать навіть коло него. Не можуть узьати в толк, шчо тепер австр. порьадки репаjуться і шчо поки не приjде виборча реформа і не введе нових елементів, доти там ні з ким і компромісу робити.
Ну, годі. Цілуjу всіх Вас.
М. Др.
5/17 маjу, 93.
Льуба Лесічко,
Вчора прийшов твіj лист,— а книжки, звісно, шче нема, та скоро jа і не жду; інтересуjусь jа дуже прочитати jеjі, а також ті нові речі, про котрі ти згадуіеш в останьому листі. Та де вони будуть напечатані? Міні Кобр, не давно писала, шчо хоче видавати “Дрібну Жіночу Бібліотеку” окремими книжками з тим, шчоб пускати нову, коли спродасьа стара. Прохала і в мене статі,— та jа хоч би і радиj дльа “пользы службы” одягтись хоч і в плахту, не можу видавить з голови своjеji “жіночу тему”. До того Кобр, розсердила мене, написавши глупость до Огон. “про радікалів” (певно, ти читала в Зорі). Jа jіj не одмовив праці,— але послав деjакі запити і своjу замітку про jеjі виходку, до чого вона сама викликала мене, спомьанувши про неjі в листі.
Чудні такі льуде jеjі компаніjа! Позаторік у Відні виjшла в мене розмова з Кобр., результатом котроjі було те, шчо К. взьалась видати переклад Histoire de la civilisations contemporaine—Seignobs’а. Се не дуже великиj томик, в которому досить добре показана національна, політ., культурна і соціальна евольуціjа світа от 1789 р. Було б чому повчитись і жінкам і чоловікам у Галичині,— і жіночіj був би переклад та виданье. Тепер пише, шчо переклад робитьсьа,— та з хитроjу цільу, шчоб підвести jего видати станіславівське тов. жіноче,— а тим часом К. сбира матеріал на жіночу бібліотеку. “А ларчик просто открывался”.
Скілько ти читала листів Вартового? Jа можу тобі прислати кінець, вирізавши з Бук. Так само пришльу і своjу одповідь, або власне дві,— бо одну jа послав у Бук., а...*** другу П-ку. З Чернівців получив запит, jак прочитати такі имена, jак Т. Мор, Бекон,— з чого бачу, шчо там сбираjутьсьа печатати скоро моjу рукопись. Можна з того побачити і те, jак багато “западноjі культури” в черновецькіj редакціji, котра лежить ближче до мерідіана острова Ферос, ніж Миргород. Радиj би jа був прислати і другі своjі писаньа, jак би знав, jаких власне тобі не трапльалось бачити.
Те шчо ти пишеш про правдьан дльа мене нове. Jа б радиj був, коли б навіть склавсьа гурток хоч правдьан,— справжніх, зовсім á la Barw. З панами і т. и.,— аби були льуде з сістематичноjу програмоjу,— та б сістема викликала б сістему ж. А то наjгірше—ні риба—ні мjасо, котрим здавна наповнаjутьсьа украjнофільські кружки. Чи не попадалось тобі в 4 кн. Правди за сеj рік “Profession de foi молодих украjінців”? Там написано, шчо се читано в день Шевч. в університетському місці. Хотілось би знати, в jакому і чи богато похвал знаjшов реферат сеj,— в котрому jа знахожу незнаньньа елементарних епох нашоjі історіji, темноту думок, а до того навмисне втіканьньа од певних точок, котре личить більше старим софістам, ніж молодіжі.
Про тих, шчо працьуjуть ізольовано та мовчать хтілось би знати хоч натьаком. Чи то працьа літературна, чи педагогична, господарська і т. и.? Треба б усьакоji.
Ти Галичину дуже не ідеалізуj. Робучих льудеj там страшенно мало,— а сурjозно робльашчих шче менше. І там певні думки — іграшка в молоді часи, котра зліта jак льудина виходить зі студенчеського кругу. До того там біда, шчо властиве про піоліт.— економічні справи говорьать студенти-медіки (Відень) і через те говорьать самі загальні тези без деталів, а надто краjевих, котрих властиво ніхто не знаjе. Через те там надто важко вирости попульарніj літературі, котра б давала поступові думки в краjевих фактах. До того і там постіjності, товар, “етіки”, jак ти кажеш,— шче менше може, ніж у миргородців. На шчо вже Франко. Тебе дивуjе jого статьа в Зорі. Але він увесь свіj вік такі сьурпризи робить на право і на ліво. Може тут винна і “поетична натура” (avec votre permission, mademoiselle la poétesse!). Наjгірше, шчо він такими скоками шкодить і справам, і собі самому. Наjменше всего тут “лакомства нещасного”; се jакась натурально наjiвна ассімільаціjа до тих кругів, куди прискочив наш поет. Коли хочеш, зовсім надежниj чоловік один тілько і jесть на всьу Галичину,— П-к,— і jа зі страхом думаjу,— шчо стане з усім рухом, коли він умре, а се може стати і не забаром, бо він дуже слабиj і вимучениj. А не багато і треба — хоч би душ 5 твердих та робучих, поки просвітліjе в головах мужиків, в котрих і тепер — противно всім примірам історіji більше світла в головах, ніж у академиків і профессорів галицьких. П-к иноді мені присила листи мужицькі,— так куди до них jакому небудь Мел. Бучинському, з котрим колись приjательевовали jа та мама твоjа! Хаj би хоч 100 таких мужиків зорганізувалось,— тоді ми з П-ком спокійно могли б умерти.
Зрештоjу jа все таки сподіваjусь більше од рос. укр. інтеллігенцiji, ніж од галицькоji!. Чим більше jа пізнаjу Европу і славjаншчину, тим більше впевньаjусь, шчо дльа Европи більше грунту на Неві, Волзі, Дніпрі, ніж на Дунаjу з Савами, Дравами і Моравами, і шчо націоналистична дрібнота інтересів і гризньа в зах. слов. не даjе льудім зрозуміти основні думки теперішнього европ.-америк. житьа і культури. Навіть знатьа нім. мови не помага нашим земльакам,— бо j по німецькому вони читаjють те, шчо німці починаjуть забувати. Хаj би наші надніпрьане почали читати фр. та англ. і нім. книжки та revues,— то вони в 10 років випередьать всіх тих братів, котрі властиво ні европеjці, ні азіати і навіть не середніj світ (видуманиj Вол. Ламанським), а просто повітові панночки, котрі страх хотьат одьягтись по моді, та тілько моди беруть застарілі та шче j чорт-зна в jаких прихвостнів справжніх модниць.
Темненько jа говорьу,— та може ти мене зрозумієш,— Миші jак будеш писати, то кланьаjсьа дуже,— а домову дітвору поцілуj за дьадька, котриj мусить бути дльа неjі міфом,— боj jа тебе реально можу вообразити собі тілько, jак ти сидиш на jаблуні та говориш: а я на деревѣ! А ти бач уже на Пегасі!
Твіj М. Др.
4 jульа, 93.
Улицьа Денкоглу, Софіjа.
Льуба Лесічко,
Учора дістали твij лист. Довгенько таки ти “виповньала своjу залеглість”! Ну, та Ви на сему пункті не поправимі! З листу мого до бабушки дізнаjеш про нашу “внѣшнюю политику”,— про дорогу в Париж і т. п. По части “внутренней” можу сказати, шчо в Буковині скінчилась моjа одповідь на деjакі спеціальні речі в листах Вартового,— а довга, загальна шче не починалась в Народі. Коли клопоти перед відjiздом дозвольать, то вишльу тобі листи Варт, і своjу одповідь. А з болгарськими фольклорними працьами не знаjу jак і бути. Сборника теперь ціла бібліотека: 8 томишчів,— а окремі отбитки моjiх статеj цензура не пуска в россijу (мені вернули послані ученим екземпльари, по постанові петерб. цензур, комитету) хоч в них нічогісінько шкодливого дльа “Основ” не ма. Попробуjу послать листом напечатану доси половину 8-оji праці Дуалистическое миротворение.
Спасибі за деjакі звістки і характеристики. Jа сам не одчаjуjусь в украjінцьах, а надто в молодих (І про старих jа зовсім не так уже зле думаjу: вони все таки робльать своjе діло,— тілько шчо вже занадто багато плачуть). Мене тілько дивуjе те, шчо вони тратьать силу і час на те, шчоб ламати двері котрі одчинені вже.
Не ма других задач у нас, окрім тіх, jакі jесть і в Европі; не ма других способів. Ріжницьа тілько в кількости, а не в jаковости.
Те шчо в Европі робиться publice i en gros, у нас може робитись privatim, або privatissme і en détail,— от і все. А наука одна, ціль одна. Ну, і брались би до науки, а потім до прикладу jeji.
Про Aussichtslosigkeit d. S. D. ja мав уже пригоду писать в Народі. Книжка сьа занадно абстрактно ставить справу і зовсім далеко од нас. Соц.-дем. не в кінечних ідеалах, а в організаціjі робітників, в порушеньу таких справ, jак 8 годин праці, а на контіненті, а надто в Німечині шче в оппозіціji мілітарізму. Через те в Німечині подадуть голоса за соц.-дем. часто не тілько не робітники, а j не соціалісти. Смішно коли русин, виходьучи з того, шчо коммуністична держава річ неможлива, або темна, буде стоjати проти Бебелів за мілітарізм! В противувіс Aussichtslosigkeit jесть брошура самого ж Шеффле Quintessenz d. Socialismus.
Jа перескочив. Слід би було перш сказати про Галичину. Беспорно шчо там усі справи відніше. Та горе Галичини в тому, шчо там дивитись jасними очами ніхто не хоче. Сміjсьа, коли хочеш, а jа тобі скажу, шчо j досі з усijеjі гал. інтеллігенціji один jединиj П-к маjе jасні і за него одного можно ручатись, шчо він не стребне до чорта в мішок. Инші, того і жди, шчо стрибнуть в таке, шчо, “только плюнешь да перекрестишься”. Ось січовики напр. почали національну церкву боронити,— тепер “з тактики” впутались з москвофілами (Сембраловичу маніфестацojу jаjцьами робили),— а москвофіли jіх же перших поліціji і передали. В самij коломijськij ред. Нар. і Хліб, треба дивитись в обидва ока, шчоб Герас. і Депл. з народовцьами не побратались, а ті 6 jіх же предали. Про Галичину справді можна сказати, шчо там одна надijа на мужиків. Але мужики потрібуjуть письменних льудеj,— а jіх з галичан не набереш і 3-х. Набрати можна б було з наших украjiнців,— jак би.... та jак би....
А П-ку трудно і морально і матеріально. І помилки він робить через енервацijу та через те, шчо не ма з ким порадитись під боком. Окрім того Коломijа звісно близче до мужиків та шче дальше од Лондона та Парижа, ніж Львів. Бібліотек ніjаких у Коломіjі не ма. А без бібліотек jака література. Не можна ж “из кулака букеты всей почтенной публикѣ жертвовать”.
Profession de foi вже перепечатали в “Буковині”. Наjгірше в ніj окрім не знатьа, котре можна шче простити “молодости и неопмтности”, адвокацьке крутіjство — навмисне вніканье і затиранье пекучих справ. Дуже кортить мені иноді показати се публиці—та діла і без того багато.
Більше сегодні не буду писати, страшенно ніколи. Jа скінчивши спеціальну роботу про дуалистичну легенду (чорт лізе в воду за землеjу) побачив, щчо в нас і великі учені плутаjуть через те, шчо не звертаjуть уваги на те, з чого склавсь сам христиjанськиj (церковниj, jак і еретичниj) сатана,— і мусив написати про евольуціjу сего і jего загальні відносини до наших апокрифів і легенд.
Хочесьа вписати увесь матеріал, jакиj можна мати тут,— шчоб в Парижі вже доповньати. Через те пишу денно і нічно, навіть протів своjеjі аорти.
Цілуjу Вас обох з Олесеjу, а jак приїхали другі, то і jіх. Напиши мені зараз же в Париж, то скоро одповім.
Твіj М. Др.
14/26 Jан. 94.
Льуба Лесічко,
Оце дістав твij лист, і хоч jа вже одсидів 1/2 дня, викінчаjучи роботу дльа Ж. і Сл. і мусив би лежати, та напишу шче тобі.
Ж. і См. поjавилась і книжка, та jа лишень 2 дні, jак jejі получив, бо першиj екз. пропав на пошті і не всью прочитав, а саму наукову половину. Нічого собі: досить науково і свіжо. Та тілько врізав мене Фр. біографіjеjу моjеjу. Він мені зробив сьурприз, бо мабуть чув, шчо jа не позвольу друковати ні патрета, ні біографії,— та і написав мені про се, коли вже річ була скінчена. Знаjучи licentiam focticam Фр-ка і jего рутен-ськиj такт, jа ждав лиха,— і діждавсьа навіть несподіваного: і помилок і дописів і т. д. Звісно, jа послав поправки, jакі можливі,— та вони будуть напечатані лишень через 2 місьаці, а до того нагульаjуться помилки і набрешутьсьа воріженьки! Та шчо мені робити. Прошу тебе: обjави urbi et orbi, шчо jа тут менше винен, ніж Христос перед жидами. Коли можеш, скажи про се А-чу. Мусить же він вірити, шчо jа по кр. мірі не брехун, шчоб сказати, шчо Ист. П. М. Нар. зроблені більше мноjу.
3 9 г. Епе. Хотів би jа, шчоб Bible пішла в 3 кн. Ж. і См. jак тобі субjективно подобались ті статті? Так ти попала під інтердікт за космополітизм! Цікавиj би jа знати, чи ти виjдеш і зрадницеjу, хоч “гнилоjі ковбаси” і не jіси? О, stultissimi! Хотів би знати jа, шчо ж тепер говорьать ціклопові барани, коли Пр. jавно стаjе за ультрамонтанством. А в тих хаотичних листах, котрі мені писав Поліфен при номеру Пр. тілько і було jасно, шчо Пр. закладаjесьа. шчоб сплати за аграрні інтереси крестьан, котрих не розуміjе “Дѣло”, і шчоб не допустити нар-ців пітти під ферулу многр. Сельбратовича. Хоч jа чимало бачив на своjему віку брехні і крутіjства, а сего всего просто не розберу,— jакі такі в сих льудьах мозки!
Буду ждать квіток плеjади, а надто поп. брошур. Jак собі хочете, а се дльа нас наjголовнішче діло. Друге треба наjбільше дльа того, шчоб було кому робити се. Та шчоб були поп. бр. добрі треба, окрім літ. таланту, доброjі науки, звісно при думці, шчо правда одна—дльа мужика і пана. Але на лихо звичаjно популяризатори лишень вкорочуіуть гимназичні учебники,jак автори сих скорочуjуть універс. лекціji,— та окрім того даjуть народу те, з чого самі виживаjуть.
Ла і собі впjать пустивсьа в популяр. літературу двома брошурами оповід. про заздрих богів (вступ: Полікр. Самоськиj і 2 запов. Мусijа в повному тексті. Прометеj і Зевс, Jева і Адам — переробки Прометеjа в Есхила і др.— Переробка опов. про Jагве—на викуп льудеj жертвоjу богольудини.— Наука по старим погльадам і по новим.— Прометеj Гете і Прометеjі...*** в льудности) і Раj позаду і попереду,— або Раj і поступ. (Віки Герідо — Овідijеві.— Раj Зендавести і бібліji.— Царство Jагве.— Царство небесне.— Утопijі.— Поступ). Хочу одповісти на запити, котрі вже роjатьсьа в Народу, і виjаснить вартисть вільної думки і віри в поступ. Всьа наша нова цівілізацЦа на селу,— а ми ліпемо до народу вироби jеjі (національність, право, техніку і т. и.) не виjаснивши jому основ і не вигнавши з него двох думок: 1) бог наказуjе: де далі все гірше, 2) розум—гнівить бога.— Перше чадо вже написано і друкуjесьа в Хліб.,— а друге шче в голові. Не знаjу, jак виjде. Ми свьата провели в поголовніj інфльуенці: jа, Льудм., Міка (3 слугині), Ліда,— тілько Іван та Рада були вільні. Тепер потроху очуньуjемо, хоч jа все кашльаjу.
Поцілуj Олега і кланьаjсьа, кому слід.
Твіj М. Др.
16.—Все чогось не приходить твіj Сікорськиj. Получив 2 № Дзвінка і там побачив Олега с тирольськоjу дівчиноjу. Не паміятаjу jа подібного в Дікенса ні з історіі Тірольа, але завше jідучи по Тірольу думаjу: дурні тірольці;— чому вони зостались під габсбургами, а не пристали до Швейцаріji,—то ж думаjу, шчо тір. дівчата мало прислужились Брагенцову, которому вже справді бог велів бути швейцарським.— Коли Ви будете складать Дзв., то попросить шчоб мені jего висилали в Софію, бо справді мені буде чудно купувати Ваші твори. Та треба щось зробити рішуче, щоб Дзв. став розумнішиj. Льубить він батьківщину, та не вмijе писати про неjі нічого, окрім загальних слов. А хто видумав перекладати тепер Ламе Флері? Хаj би лежав у могилі!
19. Все нема Сікорського. Тим часом діждавсь jа новини: впjать онімів, jак 21/2 роки назад у Відні Не пишіть про се поки в Гадьач.
12 февральа, 94.
Улицьа Денкоглу.
Льуба Лесічко,
Посмішила ти мене, хоч і попечалила афоризмами молодих філософів ціклопичного періода. Читаjучи і ранішче деjакі твоjі характеристики, jа не раз думав попросити тебе написати дльа печаті замітки про тепер. молодіж украjінську,— при чому вказати хиби jеjі вихованьньа. Пора вже поставить сьу справу ребром,— бо по всьаким Правдам, Зорьам, Дзвінкам видно, що народ страшенно посуваетьсьа назад. Читаjеш молодих літераторів наших і не можеш собі уjавити, де вони учатьсьа? Та пригадаj, що jа був у гімназіji в часи Николаjа і з университеті в моji часи (знамениті 60 роки!) були профессорами такі Ставровські, Лінниченки, Селіни і т. п., котрих тепер і в казці не скажеш: jак jесть “монстри” і “рарітети”,— а таких дикунів, jак напр...*** Сердешниj, і тоді ми не говорили. Се jакесь добровільне самозадурьуваньнье,— і пора до него приставити мікроскоп і вивести jего на світло. Иншого ліку не ма! А propos! Що то воно за Сердешниj?
Добре буде, jак не спізнитись з Bible. Jа вже жалкуjу, що почав діло занадто систематично,— з буддізму. Ліпше б було почати з кінцьа— з бібліji і евангеліji.— Про Yernes скажу, що він маjе своji клички, jак “бунтарь” проти начальства (Pejca і Кo), але в справі пізнього складу бібліji він мабуть виграjе спор. Вже і школа Реjса ставить редакціjу закона післьа Вавил. полону,— і лишень Второзаконіjе в 622 р. Але прочитаj в книзі царств історijу Азіji, то j побачиш сама тепер jеjі неможливість. Сьа історijа мусила писатись післьа Вав. полону! Нові роботи про Второзаконіjе вже признаjуть у нему пізнішчі вставки. Так само і з пророками,— а звідси не далеко і до признаньа зовсім пізнього часу jіх редакціj!. Та і суть справи власне в сих вставках,— тоб то в місцьах, де бачимо думки про необрьадовиj культ бога, про вічниj мир, космополітизм. Се тілько і jесть оріхи, важні дльа історіji світовоji культури, а все инше лушпиньнье, про котре не варто споритись. “Оріхи” ж не могли поjавитись ранішче персидськоji, або і македонськор доби,— бо инакше впjать виходило б чудо jак і з Моjсеjем і Авраамом.
“Ліризм” Верна почасти реакціjа і наjiвна заплата за критицизм,— а почасти протестанськиj настріj, нам мало зрозумілиj. Протестанти переньались теоріjеjу прогресса і примусили прогрессувати і “божественне откровьеніjе” та вони радо кланьаjутьсьа перед тими творами, де бачуть сліди такого прогрессу. Католицизм же власне прогрессу не признаjе і через те або душить критику, або критик, вирвавшись на вольу, лаjетьсьа і пльуjетьсьа,— або в ліпшому випадку, jак у Ренана, і кланьаjесьа і усміхаjесьа.
А к слову! Чи Ренан у Вас досить відомиj? Сими дньами jа получив і прочитав V том Histoire du peuple Jesrael, котрим кінчаіесьа jего монументальна працьа—VII томів Les origines du christianisme і V т. Н. du р. d’Jesrael. От посчастило чоловікові — перед самоjу смертьу викінчити остатніj том праці всего житьтьа. Власне через те, що Ренан де дуже був радикал у критиці, вплив jего мусить бути колосальниj. Чудо поjаву христиjанства ним росказано, jак натуральну факт історіjі так що всьака дама мусить jего зрозуміти.— Чи в нас читаjуть Ренана? Jа тілько головоjу хитав, читаjучи статьті Слонимского про него, де про всьакі літературні играшки Ренана росказувалось, а про головну працьу jего—мовчалось! Коли не читаjуть, то те показуjе, що ми власне не европеjці.
Про моjе здоровjа противно і писати. Ось уже більше З тижнів, jа німиj—говорьу шопотом. Через 3 дні треба починати лекціjі 2-го семестру. Буду прохати одпуску на місьаць, хоч певниj, що за місьаць нічого не перемінитьсьа. Треба буде подавати в одставку,— а тоді що jісти? В додаток 10 днів тому назад наскочило на мене 2-ге виданьнье сухого плевріту в лівому легкому. Кілька днів лежав у жару і кричав од болі. Потом почав читати Ренана. Тепер пишу листи,— а роботи сурjозноji все не можу робити.
Цілуjу тебе. Наші кланьаjутьсьа.
М. Др.
Траурний лист Лесі Українки з Болгарії до свого батька в м. Ковель, Волин. губ., про смерть М. Драгоманова. Лист не датований, але на конверті є почтова печатка: “Софія, 13. VI. 95”.
Любий папа!
Не знаю, чи получив нашу телеграму о смерти дядька. Він умер несподіванно, од розрива аорти, 8 іюня, над вечер. На другий день були похорони. Тепер ні в кого ще нема ніяких планів, як бути далі Людмилі Михайловні з дітьми. Найлучче, як би ти міг приїхати, а коли сього ніяк не можна, то хоч пиши частіше. В ділах по имѣнію Л. М. і таке инше тілько ти можеш дати раду. Як ти думаєш про поворіт Л. М. в россію?
Пишіть частіше, тепер для нас се дорого дуже.
Твоя Леся.
Передай як небудь мамі, і напиши, як вона се прийме. Ми всі немов без голови. Прости, я більше не можу писать, нехай потім. За моє здоровья не бійтесь, з нас ніхто не заболів.
Бабушку приготовте до сеі звістки. Сповістіть Ваню і Сашу. Нам тяжко писать сі сповіщення, поможіть нам.
Подав Ів. Ткаченко.