Перекупка


Петро Панч


←повернутись

головна



В жодному підручникові зоології чомусь про перекупку нічого не пишеться, а проте, це надзвичайно цікаве створіння. У звіринцеві на неї дуже схожі великі мавпи. Водиться перекупка поблизу базарів і живе в звичайних хатах із стріхами.

У звичайний день—це спокійна людина, яка любить побрехати із своїми сусідами про своїх приятельок. Працює в господарстві. Ходить коло діток. Голос повільний, трохи надтріснутий.

І зовсім інша вона—в день базарний. Ще далеко до світанку перекупка починає відмінятися: голос набирає хриплости, обличчя червоніє, очі наливаються кров’ю, а кігті закрючуються. Підтикавши спідницю за пояса, схопивши в одну руку кошика, а в другу—лантуха, вона, лише стане на світ благословлятися, виривається на шлях. Якщо є діти, то, похапцем позіхаючи й рюмаючи, вони тягнуть слідом возика.

В такий момент перекупка надзвичайно небезпечна для хуторян. Вона нагло кидається на подорожніх цілим виводком, і особливо, коли на перший крик перекупки з возу відповідають: замість “но!” та “га?”...

Видно, це їх надзвичайно дратує.

Іноді до купи перекупок збігається декілька, тоді вони ввесь час гарчать одна до одної, мов у тічці.

Для подорожнього це найнебезпечніший момент, якого треба стерегтися.

* * *

Скільки вже віку прожив діл Охрім у своїй Сидоренковій, а перекупок і досі не бачив на очі.

Виряджаючи його на базар, говорила баба:

— Оце тобі кладу трошки масличка та крашаночок, гляди ж не товчися по них.

— А ти клади в задок.

— Та дивись,— ось у цеберці. А продаси, то купиш дітям хоч кісничків! Та гав не лови, як будеш під’їздити до міста, бо щоб перекупки, часом, не напали ще.

Охрім подумав:

— А батіг нащо?—і спокійно примостився на полудрабкові.

Чмокнув, стьобнув: поїхали.

Охрім куняв на полудрабкові, а позаду гарба, як перина.

Степовики не люблять куценьких возів, а обов’язково гарбу довгу, широку, розлогу. Цікава то річ наша гарба. Їх на всякому майдані більше двох не вміститься. І завсігди: пара конячок, дишель, дебелий хід, драбини завдовжки сажнів п’ять, в середині повно сіна; тамож шматок сала, окраєць паляниці, кавун, свитка, цеберка й шанька з вівсом.

А хазяїн конче сидить під боком драбини на лівій нозі й: но-о-о!..

* * *

...Під’їжджаючи до міста, дід Охрім замилувався зеленими яворами, що виструнчились перед біленькою школою...

— Бач, де гарно вчитись, а як ми колись за горщик каші в дяка не пальцем, а вказкою, потому’псалтир.

А це раптом:

— Що везеш?

Аж кинувся дід від несподіванки та тільки:

— Га?

В той же момент перекупка з розгону стрибнула в гарбу, а хлоп’яки вчепились у коней.

Стали.

Дід стерявся:

— Свят, свят... чи ти не та, бува?..

— Оце тільки й усього? Яйця почому? А масло?..

— Та геть, до біса, з возу!

— І кавун? За все тридцять.

Підбігло ще дві:

— Тридцять п’ять... Тридцять сім...

— Геть кажу... Но-оі

— Сорок!

Цеберка вискочила з гарби й пішла стрибати по руках...

— Я сторгувала...—А тебе який чорт сюди просив?

— Ще сміття й порошить...

— Бери, діду, п’ятдесят...

— Геть, кажу, маро!

— Не віддавай, не віддавай: на базарі— сто.

— А тобі заздро, падлюко?

— Дивись, діду, там і половини вже немає!

Дід схопився з гарби, піймав цеберку й почав відбиватися. Але його смикали з усіх боків.

— Та чи ви з-під греблі вирвались?.. от, лишенько та й годі!

— Бери шістдесят, а то, дивись, сіно вже розтягають.

— Не віддам!., пустіть, люди добрі!.

Дід підбіг до паркану, упав на цеберку й безнадійно замахав руками.

— Не віддам!.. не відда-а! оце й перепп... та не тягни!..

Шапка насунулась на очі, з-під штанів вибилась сорочка, на холошах блищала вже яєшня... Беззубий рот скривлено хрипів:

— Не віддам!., не відда-а!..

— Не піддавайся, діду, не піддавайсь! — гукали хлопці, що вже лазили на возі.

— А скільки за кавун? Дивись, як печінка?

— Та не трогай, я для себе... от напасть!

В цей момент одна перекупка зручно сіпнула цеберку й дід беркицьнувся просто в калюжу й закричав:

— Рятуй!., держіть яйця!..

— Дурний. Оце тобі сорок, п’ятдесят хоч і не перевіряй.

— А хустка?

Але...

— Що везеш, бабо?

Перекупки вже потрошили другу гарбу, розриваючи курчат. Баба сиділа на возі, як квочка, й пищала:

— Ох, лишенько, ох, голубоньки... де ж ви півника вже поділи, то ж моє багатство...

Через годинуг, коли гарби вже переставали котитися до базару, а сонце зазирало через хати, перекупка підтюпцем бігла в ряд і раптом скрипучий, надтріснутий голос її, мов щербатий чавун, деренчав на всю площу:

— Курочок, курочок!.. Дамочки—масла. Хай мене грім поб’є, як не власне!..


Червень 1923 р. Валки